Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Досить зазначити, що з питання приєднання до Болонської декларації Міністерство освіти і науки України звернулось до міністрів освіти країн Європи. Від їх абсолютної більшості отримані запевнення в підтримці, проведені переговори з чільними представниками Європейського Союзу, Ради Європи, де також наші устремління знайшли повну підтримку. Хоча, безумовно, вирішальну роль буде відігравати наша власна робота по модернізації вищої освіти як у загальнонаціональному масштабі, так і в кожному університеті та інституті.

На науково-практичному семінарі, що проводився МОН 21—22 листопада 2003 р. на базі Національного технічного університету «Львівська політехніка», було напрацьовано наступні кроки із впровадження кредитно-модульної системи оцінювання знань студентів, що буде сумісною із системою (ЕСТS), прийнятою в Європі.

Ширше розглядалася проблема ролі та місця України у створенні в Європі єдиного освітнього простору на міжнародному науково-практичному семінарі, організованому Міністерством освіти і науки спільно з Департаментом з питань вищої освіти і науки Генерального директорату IV Ради Європи. На семінар прибула група експертів Ради Європи на чолі з директором департаменту, а також представником групи підтримки Болонського процесу. Учасники семінару відзначили високий рівень готовності України та її прагнення приєднатися до цього процесу, визначилися щодо основних завдань і проблемних питань.

Усе це й спонукало мене поділитися своїми думками щодо участі України в Болонському процесі, оскільки саме цей напрям роботи був і є пріоритетним.

Варто зауважити, що спроби надати загальноєвропейського характеру вищій школі фактично розпочалися в 1957 році з підписання Римської угоди. Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференції міністрів освіти 1971 та 1976 років, у Маастріхтському договорі 1992 року. Наступні роки характеризувалися запровадженням різноманітних програм під егідою ЄС, Ради Європи, що сприяли напрацюванню спільних підходів до вирішення транснаціональних проблем вищої освіти. Це насамперед програми приведення національного законодавства у сфері освіти до норм, напрацьованих країнами Європи, розширення доступу до вищої освіти і підвищення академічної мобільності студентів та їхньої мобільності на ринку праці, створення системи навчання впродовж усього життя та багатовимірні завдання зі зближення освітніх програм і систем, які вирішувались у рамках численних програм TEMPUS/ТАСIS.

Нарешті, 1997 року під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації.

Уже через рік чотири країни — Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина — підписали так звану Сорбонську декларацію. Цей документ був спрямований на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який, на думку авторів, має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Не аналізуючи її деяких відмінностей від тез Болонської декларації, можна стверджувати: в основних своїх ідеях обидва документи схожі. Це — двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ЕСТS) і т.п. Проте особливо слід виділити дві тези Сорбонської декларації: міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти та наданням йому права продовжувати навчання за програмами магістра і дотримання положень Лісабонської угоди. Перше було досить революційним для більшості країн Старого Світу (зауважу, Україна зробила крок у цьому напрямі ще 1993 року). А важливість другої тези для нашої держави в тому, що всі підписанти потенційно стають і учасниками Болонського процесу, започаткованого 29 країнами Європи у 1999 році.

Саме таким чином поступово реалізовувались інтеграційні процеси у сфері вищої освіти європейських країн.

Україна була і є активним учасником цих процесів. Наведу кілька прикладів: закони України «Про освіту» та «Про вищу освіту», Національна доктрина розвитку освіти, що підписана Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи. До нас приїздили спеціальні комісії експертів, які безпосередньо в наших університетах і коледжах ознайомлювались із практикою впровадження задекларованих законодавством норм. Відрадно, що їхній висновок був позитивний.

Якщо подивитись на новації цих Законів, то основними з них є: двоступеневість освітніх циклів, введення системи контролю якості через ліцензування і акредитацію, виборність ректорів, демократизація через розширення прав органів самоврядування, у тому числі студентського.

За період з 1993 до 2003 року вищі навчальні заклади України разом з провідними університетами Європи виконали 105 проектів ТЕМРШ/ТАСІ8. Це дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи управління вищими навчальними закладами, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.

Якщо порівняти все це із задекларованими в м. Болоньї принципами, то неважко дійти висновку: обрані нами шляхи модернізації вищої освіти ідентичні загальноєвропейським підходам. Хоча необхідно виконати ще значну роботу.

Варто зазначити, що проголошення країнами-підписантами принципів побудови спільного європейського освітнього простору не означає, що в цих країнах вони вже реалізовані. Якщо бути точним, то перший етап такого завдання вони планують виконати до 2005 року. І кожному з них це буде зробити непросто, адже національні системи освіти характеризуються різноманіттям профілів вищої освіти та ступенів, що присвоюються випускникам, які навчались за тими чи іншими університетськими програмами.

Для підтвердження цієї тези можна скористатися даними, що наведені в довіднику ЮНЕСКО за 1996 рік до системи освіти десяти країн, що характеризують всі відомі в Європі моделі вищої освіти. Так наприклад, ступінь бакалавра як першого циклу навчання мали тільки три з цих країн, а магістра — 4. Кількість типів документів про закінчення навчальних програм університетського рівня знаходиться в межах від 2-х у Швеції та 5-ти у Німеччині, Голландії, в Англії, Італії — до 14-ти, та 23-х — у Франції. Очевидно, що раптово відмовитись від установлених традицій усім буде непросто.

Висловлюються різні пропозиції щодо вдосконалення схеми побудови ступеневої вищої освіти. Ми в Міністерстві освіти і науки України з розумінням їх сприймаємо і підтримуємо експерименти наших університетів. Як приклад назву цікаву схему Національного аграрного університету, що органічно поєднує в собі принципи нашої та американської структур вищої освіти. Проектування освітніх структур і впровадження нових моделей та програм підготовки, як свідчить досвід усіх країн, у тому числі й України, — процес надзвичайно складний. Новації мають сприйматися не тільки освітянською громадськістю. Головне — щоб їх розуміли і сприймали ті, хто вчиться, й ті, хто надає роботу. Саме тому принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.

Навряд чи хтось сьогодні зможе спрогнозувати всі кінцеві результати для європейської освіти від реалізації ідей Болонської декларації. Але зрозуміло одне: зволікати, вичікувати і таким чином віддалятися від Європи неприпустимо. Позаяк більшість здобутків і традицій в освіті кожної країни має бути збережено.

Попри те — та ж таки, Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільною на європейському ринку праці. Громадянам нової Європи мають бути доступними спільні цінності освіти, науки і культури всіх її країн. Мені особисто імпонує думка експертів, які оцінюють Болонський процес як такий, що скерований на зближення, а не на уніфікацію вищої освіти в Європі.

Думаю, що і більшість представників країн Європи поділяють таку думку. Адже в тексті Болонської декларації, після формулювання принципів та завдань щодо досягнення більшої сумісності та порівняльності систем освіти говориться: «Таким чином, ми беремо на себе зобов’язання досягти окреслених вище цілей — в межах своєї компетенції та поважаючи відмінності в культурі, мові, національних системах, а також автономію університетів — з метою зміцнення європейської сфери вищої освіти».

Про це говориться також і в Комюніке конференції міністрів освіти з питань розвитку Болонського процесу, яка відбулася в Берліні у вересні цього року, в якому я теж брав участь. Девіз конференції — «Створення Простору вищої освіти Європи» у поєднанні із «Простором Європейських наукових досліджень», що забезпечить фундамент для створення «Європи знань». Ідея спільного розвитку науки та вищої освіти, органічного використання науки як бази забезпечення високої якості вищої освіти присутня на всіх напрямах діяльності, що оголошені в Болонській декларації. Метою такої взаємодії є збереження культурного та лінгвістичного багатства Європи, яке базується на успадкованій різноманітності традицій, та сприяння потенціалу інновацій, соціальному і економічному розвитку через зміцнення співробітництва між Європейськими вищими навчальними закладами.

На якій же основі та за рахунок чого пропонується розширити ще співробітництво?

Насамперед ідеться про використання прозорих схем та етапів підготовки, які будуть порівнюваними для різних країн. Як модель пропонується двоступенева система освітньо-кваліфікаційних рівнів за схемою бакалавр — не менше 3-х років та магістр — два роки навчання. Перший етап в академічному плані повинен повністю забезпечити доступ до другого етапу — підготовки магістра. У свою чергу, освіта на магістерському рівні дає право продовжити післядипломну освіту і здобувати ступінь доктора наук (доктора філософії), еквівалентом якого у нас є кандидат наук.

Важлива, але складна з погляду практичної реалізації, вимога визнання кваліфікації бакалавра на ринку праці. Ця проблема раніше обговорювалась в Україні. Визнавалося, що навіть за умови чотирирічного терміну навчання бакалавра, що дає більші можливості для його профільної та практичної підготовки, це зробити нелегко. При трирічній навчальній програмі забезпечити одночасно високий рівень загальноосвітньої, фундаментальної та профільної освіти і достатньої для присвоєння кваліфікації компетентності ще складніше. Тому потрібно очікувати, що більшість країн обиратимуть чотирирічну програму навчання бакалавра. Такі програми впроваджені у Великій Британії, Росії та Україні. Однак не виключено, що для певних спеціальностей буде доцільніше використовувати схему: три роки бакалавр плюс два роки магістратури. При цьому слід підкреслити: запроваджена у нас схема має різні варіації щодо профільної підготовки бакалавра — з введенням на молодших курсах спеціалізації бакалавра відповідно до спеціальності, яку він опановуватиме на рівні магістра, і без ранньої спеціалізації. В останньому варіанті всі бакалаври готуються практично за однаковими програмами, відповідно до стандарту, але мають можливість обирати різні профільні дисципліни в межах ЗО відсотків годин навчального плану. Слід зауважити: ряд країн зіштовхнувся з труднощами щодо запровадження програм бакалавра в певних предметних галузях, наприклад, в інженерних науках. Проте не можна допустити, щоб програми бакалавра ставали суто професійними, без елементів наукової підготовки, або були просто редукованими програмами підготовки спеціаліста, які використовувались у нас десь до 1995 року.

Думаю, тут ми повинні уважно вивчати дії країн-учасників Болонського процесу щодо визначення програм підготовки і відповідно діяти в Україні, де вже також напрацьовано досвід такої підготовки, адаптуючи його до норм, які будуть стверджуватись в Європі.

На цьогорічній вересневій конференції міністрів освіти і науки в Берліні її учасники також висловилися за необхідність продумати систему сумісних та легко порівнюваних кваліфікацій для своїх систем вищої освіти. При цьому кваліфікації мають описуватися з погляду обсягів роботи, рівня навчального результату, компетентності та профілю. На часі — вироблення загальної системи кваліфікацій для простору європейської вищої освіти.

Сьогодні в Україні на законодавчому рівні вже затверджено систему стандартів з кожного освітньо-кваліфікаційного рівня та профілю підготовки. Стандарти, розроблені в нас уже для 80 відсотків напрямів підготовки, містять усі вимоги до компетентності та кваліфікаційну характеристику і системи діагностики якості знань. Міністерство розробило форму додатку до диплома європейського зразка, його планувалося видавати за бажанням студента. Оскільки в рамках Болонського процесу прийнято рішення видавати такий додаток безплатно всім студентам, які закінчать університет після 2005 року, нам тепер доведеться приймати відповідну постанову уряду, щоб вирішити фінансові питання. Зауважу: розвиваючи Болонський процес, пропонується, крім національного диплома, видавати також міжнародний диплом єдиного для Європи зразка, який повинен визнаватися роботодавцями на європейському ринку праці. Останнє питання непросте, але воно вже стало предметом обговорення між університетами та роботодавцями.

На думку представників багатьох університетів України, досить масштабним буде передбачене Болонською декларацією завдання запровадити систему академічних кредитів, аналогічну ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Цьому не заважає наявність у цих країнах власних або вузівських кредитних систем. Важливим моментом запровадження акумулюючої кредитної системи є можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

В окремих країнах як умову нарахування кредитів ставлять вимогу: навчальне навантаження має містити в собі 50 і більше відсотків самостійної роботи студента. Відзначу й таке — поки що університети Європи мають досить відмінні схеми кредитних систем. Схожа ситуація і у нас. У багатьох університетах України запроваджено власні схеми оцінювання досягнень студента: модульно-рейтингова, рейтингова і т.п. Проте прив’язки до ЕСТS, як правило, немає. Наше завдання — найближчим часом напрацювати адекватні загальноєвропейським принципи побудови навчального процесу. Це, зокрема, стимулюватиме оновлення змісту навчання, більшу відповідальність студента і викладача за результати спільної, я б сказав — партнерської — праці. З цією метою міністерство визнало за можливе започаткувати експеримент із запровадження нової моделі кредитно-модульної системи. Про своє бажання взяти в ньому участь уже заявило близько п’ятдесяти університетів. Робоча група, створена розпорядженнями по міністерству, напрацювала необхідні нормативні документи для забезпечення проведення експерименту та відповідний наказ.

Проте не тільки технічна та змістова складові цієї роботи визначатимуть успішність проведення експерименту. Найголовніше — досягти розуміння необхідності його проведення серед вузівської громадськості. Саме психологічна неготовність, а в окремих випадках і небажання ламати стереотипи та обтяжувати себе додатковою працею, за свідченням окремих ректорів, були суттєвими перепонами в процесі оновлення схеми організації навчального процесу в їхніх університетах.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента стануть основою для вирішення ще однієї задекларованої в Болоньї мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи.

Експерти відзначають, що для досягнення кінцевої мети Болонського процесу —побудови єдиного простору освіти — замало формального запровадження її принципів. Потрібні прозорі та зрозумілі всім методології контролю якості освіти. Обов’язковою вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти, перш за все називають ліцензування або акредитацію. В Україні такі процедури введено давно, вони постійно вдосконалюються. На кожному засіданні Державної акредитаційної комісії (ДАК) розглядаються критерії оцінки готовності навчального закладу надавати якісні освітні послуги та результати експертизи конкретних закладів. Хоча останнім часом вимогливість експертизи істотно зросла (ДАК тільки протягом останніх чотирьох місяців прийняла рішення про припинення діяльності близько 25 відокремлених підрозділів університетів), проте проблема її якості залишається досить гострою.

Сподіваюсь, що розвиток міжнародного співробітництва в рамках Болонського процесу дозволить залучити до цієї праці іноземних експертів і позитивно вплине на якість підготовки фахівців. А це головне. Адже, у посланні з’їзду вищих навчальних закладів у Сала манці, визначальні завдання Болонського процесу формулюються так: якість — наріжний камінь підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

У розвиток тези про якість освіти доцільно навести цитату з Комюніке Берлінської Конференції міністрів освіти європейських країн: «Якість вищої освіти безумовно є основою створення Простору Європейської вищої освіти. Міністри підтримують подальший розвиток гарантій якості на рівні навчальних закладів, національному та європейському рівнях. Вони наголошують на необхідності розвитку критеріїв та методологій для загального користування у сфері якості освіти.

Вони також підкреслюють, що, згідно з принципами автономії навчальних закладів, первинна відповідальність за якість вищої освіти лежить на кожному окремому навчальному закладі, і таким чином забезпечується можливість перевірки якості системи навчання в національних рамках».

У 2005 році національні системи гарантії якості повинні включати:

· визначення відповідальності органів та навчальних закладів;

· оцінку програм закладів, яка включає внутрішній контроль, зовнішню перевірку, участь студентів та публікацію результатів;

· систему акредитації, сертифікації або подібні процедури;

· міжнародну участь, співробітництво та створення спілок, що опікуються перевіркою якості.

На європейському рівні міністри домовилися про розробку узгоджених стандартів, процедур та рекомендацій із питань гарантії якості, а також щодо впровадження системи рівноправного розгляду та акредитації агенцій чи органів, які цим займаються.

Перелічене можна розглядати як певну програму наших дій з удосконалення наявних в Україні систем внутрішнього (ректорський контроль) та зовнішнього (Державна інспекція, експертні ради ДАК) контролю.

Предметніше мусимо зайнятися залученням студентства до конструктивної участі в реалізації принципів Болонської конвенції в цілому і до контролю якості освіти зокрема. Для цього нещодавно укладено спеціальний Договір про співпрацю між Міністерством освіти і науки та Українською асоціацією студентського самоврядування. Адже активна участь органів студентського самоврядування в реалізації завдань Болонського процесу — один із його пріоритетів.

Міністерство освіти і науки України стурбоване тим, що останнім часом керівники деяких вищих навчальних закладів, розширюючи обсяги підготовки студентів, не вживають адекватних заходів із забезпечення гідних умов проживання й навчання молоді. На жаль, перевірки засвідчили, що, незважаючи на міністерські листи та застереження, умови проживання в студентських гуртожитках багатьох вищих навчальних закладів практично не покращилися, а в окремих випадках навіть погіршилися, наприклад, за рахунок здавання значних площ в оренду. Міністерство цього року видало наказ, згідно з яким заборонено здавати в оренду площі в гуртожитках, і зобов’язало навчальні заклади розірвати такі угоди. Цю невідповідність європейським нормам слід терміново усунути, і міністерство вживатиме всіх заходів, спираючись і на конструктивну допомогу органів студентського самоврядування. Ми повинні також прискорити розробку закону про систему неперервної освіти протягом усього життя. Мета — збільшити можливості для навчання незалежно від віку, включаючи різноманітні програми, в тому числі професійні з визнанням попередньої освіти. Структура і окремі розділи цього документа вже сформовані, вони, зокрема, включають розділи щодо дистанційної та післядипломної освіти.

Таким чином, зрозуміло — спектр завдань, що стоять перед вищою школою України, досить широкий і стосується багатьох аспектів діяльності, які передбачені в Програмі дій Уряду, Національній доктрині розвитку освіти. Проте головний акцент має бути зроблено на мобілізацію зусиль університетів, викладачів, студентів щодо входження України до Болонського Процесу.

З цією метою у Міністерстві затверджено спеціальні заходи, які передбачають проведення серії конференцій, семінарів, робочих нарад, завершення розробки і впровадження нормативних документів, що визначають шляхи модернізації системи вищої освіти в контексті Болонського процесу, покращання інформування громадськості, розвиток міжнародного співробітництва і презентації освіти України на міжнародній арені.

Впевнений, що все це дозволить нам гідно представити вищу школу України у 2005 році на черговій зустрічі міністрів освіти країн учасників Болонського процесу, а головне — підвищити якість підготовки фахівців в нашій країні.

Міністр освіти і науки України В.Г.Кремень

РОЗДІЛ І
ОСНОВНІ ПІДХОДИ ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЗОНИ
ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Упродовж п’яти років європейське освітнє співтовариство консолідується задля освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2003 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.

У рамках Болонського процесу було сформульовано шість ключових позицій:

1. Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й — до одержання першого академічного ступеня і 2-й — після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1–2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ЕСТS (Європейська система пере зарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості}), зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Дата	Місце проведення	Подія
25 травня 1998 року	Париж, Франція	Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, прийняли Спільну декларацію
Березень 1999 року	Веймар, Німеччина	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації й оцінки у вищій освіті
Травень 1999 року	Копенгаген, Данія	Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті — 1» на замовлення СНЕ, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять у ЕУ, і при фінансовій підтримці ЄС
18–19 червня 1999 року	Болонья, Італія	Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації
8–10 лютого 2001 року	Лісабон, Португалія	Семінар «Акредитація / Надання законної сили»
14–15 лютого 2001 року	Берлін, Німеччина	Національний семінар із питань Болонського процесу
16–17 лютого 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Міжнародний семінар «Університетські ступені короткого циклу»
1–3 березня 2001 року	Упсала, Швеція	Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження
2–4 березня 2001 року	Мальме, Швеція	Міжнародний семінар «Транснаціональна освіта»
10 березня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу
10–12 березня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар студентів Європи «Втілення в життя Болонської декларації»
13-14 березня 2001 року	Белград, Югославія	Національний семінар із проблем Болонського процесу
22–25 березня 2001 року	Ґетеборг, Швеція	Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок у Європі
29–30 березня 2001 року	Саламанка, Іспанія	Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа
9 квітня 2001 року	Стокгольм, Швеція	Зустріч Групи керівництва в Болонському процесі
21 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч Ради Асоціації європейських університетів
26 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу
Квітень 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті — II» при фінансовій підтримці ЄС і ЕТР
6–8 травня 2001 року	Хальмстад, Швеція	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Рад ректорів європейських країн
10–16 травня 2001 року	Братислава, Словаччина	Міжнародний семінар і 40-ва зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі
17 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу
18–19 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту
Червень 2001 року	Рига, Латвія	8-а спільна зустріч у рамках мереж ЕМІС і КАШС і прийняття документа «Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі»
5–8 грудня 2001 року	Тампере, Фінляндія	13-а щорічна конференція ЕАІЕ, розгляд питань Болонського процесу
1–2 березня 002 року	Брюссель, Бельгія	Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв’язаних з ними наук; компетенція випускників
21–23 травня 2003 рік	Ґрац, Австрія	Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій
19–20 вересня 2003 рік	Берлін, Німеччина	Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.

ЗАЛУЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ У БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС

Рік підписання Болонської декларації	Скорочена назва країни
1999	Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія) Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція
2001	Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія
2003	Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЩОДО СТВОРЕННЯ ЗОНИ
ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

1. СОРБОНСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ

25 травня 1998 року, м. Париж

СПІЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ГАРМОНІЗАЦІЮ АРХІТЕКТУРИ
ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

У Європейському процесі нещодавно було зроблено декілька надзвичайно важливих кроків. Однак не варто забувати, що Європа — це не тільки євро, банки й економіка: вона повинна стати також і Європою знань. Отже необхідно будувати і посилювати інтелектуальну, культурну, соціальну й технічну базу нашого континенту. Особливо це стосується університетів, що продовжують відігравати переломну роль у такому розвитку.

Університети з’явилися в Європі, понад три чверті тисячоліття. Наші чотири країни пишаються своїми найстарішими університетами з-посеред них Університет Парижу, що святкує сьогодні ювілей. У ті часи студенти і вчені могли вільно і швидко поширювати свої знання на цілім континенті. Сьогодні ж багато хто з наших студентів закінчує своє навчання, так і не маючи можливості навчатися поза межами своєї країни.

Ми йдемо до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар’єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в котрих вони мали б перевагу перед іншими людьми.

Відкрита Зона європейської вищої освіти несе багатство позитивних перспектив, звісно ж, із повагою до наших розходжень, але потребує, з іншого боку, продовження зусиль для ліквідації бар’єрів і розробки таких умов для викладання й навчання, що розширили б мобільність і зробили співробітництво більш близьким, ніж будь-коли досі.

Таке міжнародне визнання і високий потенціал наших систем освіти безпосередньо пов’язані з їх зовнішньою і внутрішньою зрозумілістю. Здається, що з’являється необхідність у системі, в котрій для міжнародного порівняння й еквівалентності повинні існувати два основних цикли: доступеневий і післяступеневий.

У цій системі багато новизни і гнучкості може бути досягнуто через використання семестрів і кредитів (як це зроблено в схемі ЕСТS). Це забезпечить перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовження навчання в різноманітних європейських університетах і тих, хто хотів би мати можливість одержати ступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя. Дійсно, ті, котрі навчаються, повинні мати право ввійти в академічний світ у будь-який час їхнього фахового життя та незалежно від їхньої попередньої підготовки.

Студенти доступеневого циклу мусять мати доступ до диверсифікованих програм, що сприяють можливості отримання міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних мов і використання нових інформаційних технологій.

Міжнародне визнання першого, який відповідає сумірному рівневі кваліфікації, важливе для успіху цієї спроби, в якій ми хотіли б зробити наші схеми розвитку вищої освіти зрозумілими для усіх.

У післяступеневому циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої. І в тій, і в іншій програмах відповідний акцент повинен бути зроблений на дослідницькій і самостійній роботі.

Студенти як доступеневого, так і післяступеневого циклів мають заохочуватися до навчання, принаймні один семестр, в університетах поза межами своєї власної країни. Водночас, усе більша кількість викладацького й дослідницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, відмінних від своєї власної. Підтримка Європейською спілкою мобільності студентів і викладачів має використовуватися повністю.

У більшості країн, не тільки в межах Європи, тепер є дуже відчутною потреба в такій еволюції, що спонукало до широкого обговорення цієї проблеми на конференціях європейських ректорів, президентів університетів, груп експертів і вчених у деяких наших країнах.

Торік у Лісабоні була узгоджена конвенція про визнання в Європі кваліфікацій вищої освіти для академічних цілей. Вона впровадила велику кількість базових вимог і підтвердила, що окремі країни можуть брати участь у більш конструктивній схемі визнання. Приймаючи цю позицію, можна користуватися вимогами Конвенції і йти далі. Уже зараз є багато точок дотику у сфері взаємного визнання ступенів вищої освіти для фахових цілей із використанням перспективних директив Європейської спілки.

Наші уряди, однак, продовжують відігравати визначальну роль у досягненні цих цілей, заохочуючи засоби підтвердження надбаних знань і кращого визнання відповідних ступенів. Ми очікуємо, що це буде сприяти подальшим міжуніверситетським угодам. Прогресивна гармонізація всіх наших ступенів і циклів навчання може бути досягнута через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і через діалог із усіма зацікавленими особами.

Ми, отже, погоджуємося схвалити створення загальної системи, спрямованої на зовнішнє визнання й полегшення мобільності студентів, а також і на розширення можливостей їх працевлаштування. Сьогодні тут у Сорбонні ювілей Університету Парижа дає нам прекрасну можливість брати участь у спробі створення Зони європейської вищої освіти, де національні особливості й спільні інтереси можуть взаємодіяти й посилювати один одного задля вигоди Європи, її студентів та, в більш загальному сенсі, її громадян. Ми закликаємо інші держави, членів Спілки та інші європейські країни приєднатися до нас для досягнення цієї мети, а всі європейські університети — об’єднатися для підсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.

Клод АЛЛЕГРІ

Міністр у справах національної освіти, досліджень і технології (Франція)

Луїджі БЕРЛІНГУЕР

Міністр суспільного розвитку, університетів і досліджень (Італія)

Тесса БЛЄКСТОУН

Міністр вищої освіти (Великобританія)

Юрген РУТТГЕРС

Міністр у справах освіти, науки, досліджень і технології (Німеччина)

2. БОЛОНСЬКА КОНВЕНЦІЯ, СПІЛЬНА ЗАЯВА
ЄВРОПЕЙСЬКИХ МІНІСТРІВ ОСВІТИ

18–19 червня 1999 року, м. Болонья

ЗОНА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Завдяки досягненням останніх декількох років освітні процеси, що відбуваються в Європі, набули більш конкретного характеру, що відповідає сучасним реаліям розвитку країн Європейської спілки та її громадян. Отже, на нашу думку, зростає розуміння все більшої частини політичного й академічного світу в потребі встановлення якісно тісних зв’язків у цілій Європі, яка розвивається, у формуванні й зміцненні її інтелектуального, культурного, соціального й науково-технологічного потенціалу.

«Європа знань» тепер уже широко визнана як незамінний чинник соціального й гуманітарного розвитку, а також як необхідний компонент об’єднання та збагачення європейської людності.

Важливість освіти й освітнього співробітництва в розвитку й зміцненні стійких, мирних і демократичних суспільств є універсальною і підтверджується як першочергова, особливо у зв’язку із ситуацією в Південно-Східній Європі.

Сорбонська декларація від 25 травня 1998 року, що була ініційована цими міркуваннями, визначила центральну роль університетів у розвитку європейських культурних цінностей. Вона обґрунтувала створення Зони європейської вищої освіти як основного шляху розвитку мобільності громадян із можливістю їхнього працевлаштування для загального розвитку континенту.

Багато європейських країн погодилося з цілями, викладеними в декларації, підписали її або загалом схвалили. Спрямованість реформ декількох систем вищої освіти, розпочатих у цей час в Європі, довела, що багато урядів має наміри діяти саме в цьому напрямку.

Європейські вищі навчальні заклади, наслідуючи фундаментальні принципи, сформульовані в університетській хартії «Magna Charta Universitatum», прийнятій в Болоньї 1988 року, сприйняли заклик у тій частині, що їх стосується, і почали відігравати головну роль у побудові Зони європейської вищої освіти. Це має неабияке значення, оскільки незалежність і автономія університетів дають впевненість у тому, що системи вищої освіти і наукових досліджень будуть безупинно адаптуватися до нових потреб, до запитів суспільства і до необхідності розвитку наукових знань.

Курс було прийнято у вірному напрямку і з визначеною метою. Проте досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти необхідний безупинний розвиток. Щоб досягти перших матеріальних результатів, необхідно підтримати цей курс через виконання конкретних заходів. На зустрічі 18-го червня, у якій брали участь авторитетні експерти і вчені з усіх наших країн, були внесені дуже корисні пропозиції з ініціатив, які необхідно прийняти.

Ми мусимо, зокрема, розглянути мету збільшення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. Життєздатність і ефективність будь-якої цивілізації зумовлені принадністю, яку її культура має для інших країн. Тож необхідно мати певність, що європейська система вищої освіти набуває всесвітнього рівня притягання, котра відповідає нашим екстраординарним культурним і науковим традиціям.

Схвалюючи загальних принципів, що зазначені в Сорбонській декларації, ми приймаємо зобов’язання координувати нашу політику, щоби досягти в найближчій перспективі (і, у будь-якому випадку, — у межах першого десятиліття третього тисячоліття) таких цілей, які ми розглядаємо як першорядні для створення Зони європейської вищої освіти й просування європейської системи вищої освіти цілим світом:

• Прийняття системи легко зрозумілих і сумірних ступенів, зокрема, через упровадження Додатка до диплома для забезпечення можливості працевлаштування європейських громадян і підвищення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.

• Прийняття системи, що заснована на двох основних циклах — доступеневого та післяступеневого. Доступ до другого циклу буде вимагати успішного завершення першого циклу навчання тривалістю не менше трьох років. Ступінь, що присуджується після першого циклу, має бути затребуваним на європейському ринку праці як кваліфікація відповідного рівня. Другий цикл спрямований на отримання ступеня магістра і/або доктора, як це прийнято в багатьох європейських країнах.

• Впровадження системи кредитів за типом ЕСТS — європейської системи перезарахування залікових одиниць трудомісткості, як належного засобу підтримки великомасштабної студентської мобільності. Кредити можуть бути отримані також і в рамках освіти, що не є ще вищою, залучаючи до навчання протягом усього життя, якщо вони визнаються цікавими для приймаючих університетів.

• Сприяння мобільності шляхом подолання перешкод до ефективного здійснення вільного пересування, для цього:

§ студентам повинен бути забезпечений доступ до можливості одержання освіти і практичної підготовки, а також до супутніх послуг;

§ викладачам, дослідникам і адміністративному персоналові повинні бути забезпечені визнання і зарахування часу, витраченого на провадження досліджень, викладання та стажування в європейському регіоні, без нанесення збитку їхнім правам, установленим законом.

• Сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості освіти для розробки адекватних критеріїв і методологій.

• Сприяння необхідним європейським поглядам у вищій освіті, особливо щодо розвитку навчальних планів, міжінституційного співробітництва, схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки і провадження наукових досліджень.

Ми зобов’язуємося досягти тих цілей (у рамках наших інституційних повноважень і з дотриманням повної поваги до різноманітних культур, мов, національних систем освіти й університетської автономії) для того, щоби зміцнити Зону європейської вищої освіти. І, нарешті, ми, разом із неурядовими європейськими організаціями, компетентними у вищій освіті, будемо використовувати шлях міжурядового співробітництва. Ми очікуємо, що університети дадуть відповідь, як завжди, швидко й позитивно, і будуть активно сприяти успіхові нашої справи.

Переконані в тому, що створення Зони європейської вищої освіти потребує постійної підтримки, уважного керування й адаптації до безупинно мінливих потреб розвитку, ми вирішили зустрітися знову протягом найближчих двох років, щоб оцінити досягнутий прогрес і виробити заходи на майбутнє.

Каспар ЕЙНБМ

Міністр науки і транспорту (Австрія)

Герард ШМІТ

Генеральний директор Міністерства вищої освіти і досліджень
французького співтовариства (Бельгія)

Ян АДІ

Генеральний директор департаменту освіти
Міністерства фламандського співтовариства (Бельгія)

Ганна Марія ТОТОМАНОВА

Заступник міністра освіти і науки (Болгарія)

Едуард ЗЕМАН

Міністр у справах освіти, молоді і спорту (Чеська Республіка)

Маргарет ВЕСТАГЕР

Міністр освіти (Данія)

Тонис ЛУКАС

Міністр освіти (Естонія)

Майя РАСК

Міністр освіти і науки (Фінляндія)

Клод АЛЛЕГРІ

Міністр національної освіти, досліджень і технології (Франція)

Вольф-Михазль КАТЕНХУЗЕН

Парламентський державний секретар

Федерального міністерства освіти і досліджень (Німеччина)

Утз ЕРДСІЄК-РАВЕ

Міністр освіти, науки, досліджень і культури землі Шлезвиг-Голиштейн

(Постійно чинна конференція Міністрів культури німецьких земель)

Херасимос АРСЕНІС

Міністр у справах народної освіти і релігії (Греція)

Адам КІСС

Заступник Державного секретаря по вищій освіті і науці (Угорщина)

Гудридур СИГУРДАРДОТТИР

Генеральний секретар Міністерства освіти, науки і культури (Ісландія)

ПатДОУЛІНГ

Керуючий співробітник Міністерства освіти і науки (Ірландія)

Ортенсио ЗЕКЧІНО

Міністр університетів, наукових і технологічних досліджень (Італія)

Тетяна КОКЕК

Державний Міністр вищої освіти і науки (Латвія)

Корнелиус ПЛАТЕЛІС

Міністр освіти і науки (Литва)

Зрна ХЕННІКОТ-ШОЕРГЕС

Міністр національної освіти і професійно-технічної підготовки (Люксембург)

Луіс ГАЛЕА

Міністр освіти (Мальта)

Люк ХЕРМАНС

Міністр освіти, культури і науки (Нідерланди)

Йон ЛІЛЛЕТУН

Міністр у справах освіти, досліджень і церкви (Норвегія)

Вілібалт ВІНКЛЕР

Помічник Державного секретаря по національній освіті (Польща)

Здуардо Маршал ГРІЛО

Міністр освіти (Португалія)

Андрій МАРГА

Міністр національної освіти (Румунія)

Мілан ФТАЦНІК

Міністр освіти (Словацька Республіка)

Павло ЗГАГА

Державний секретар у справах вищої освіти (Словенія)

Хуан ФЕРНАНДЕС ДІАС

Державний секретар у справах освіти, університетів, досліджень і розвитку (Іспанія)

Агнета БЛАДХ

Державний секретар у справах освіти і науки (Швеція)

Чарльз КЛЕЙБЕР

Державний секретар у справах науки і досліджень (Швейцарська Конфедерація)

Баронеса Тесса БЛЕКСТОУН

Державний міністр у справах освіти і зайнятості (Великобританія)

3. КОНФЕРЕНЦІЯ
ЄВРОПЕЙСЬКИХ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
І ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ

29–30 березня 2001 року, м. Саламанка

ФОРМУВАННЯ МАЙБУТНЬОГО

Понад 300 європейських вищих навчальних закладів та їх представницьких організацій зібралися у Саламанці з метою підготувати свої пропозиції до Празької зустрічі міністрів вищої освіти країн, які брали участь у Болонському процесі. Учасники домовилися про цілі, принципи та пріоритети.

Європейські вищі навчальні заклади знову підтверджують свою підтримку принципів Болонської декларації і свої зобов’язання зі створення до кінця десятиліття Зони європейської вищої освіти. Вони бачать у заснуванні в Саламанці Асоціації європейських університетів (ЕІІА) як символічне, так і практичне значення для більш ефективного інформування урядів і суспільств і, тим самим, для підтримки формування свого майбутнього в Зоні європейської вищої освіти.

1. Принципи

Автономія з відповідальністю

Розвиток погребує, щоб у європейських університетів була можливість діяти відповідно до керівного принципу автономії у поєднанні з відповідальністю. Як автономні і відповідальні юридичні, освітні й соціальні об’єкти, вони підтверджують свою прихильність принципам Magna Charta Universitatum 1988 року і, зокрема, академічній свободі. Тому університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати свої пріоритети в навчанні й провадженні наукових досліджень, витрачати свої ресурси, профілювати свої програми й встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів. Європейські вищі навчальні заклади готові до конкуренції вдома, у Європі й у світі, але для цього вони мають потребу в необхідній організаційній свободі, ясних і доброзичливих рамках регулювання й достатньому фінансуванні. За протилежного випадку вони не будуть мати можливості для співпраці й змагання Плани завершення створення Зони європейської вищої освіти залишаться невиконаними або спричинять нерівноправність конкуренції, якщо в багатьох країнах будуть здійснюватися безпосереднє регулювання, детальний адміністративний і фінансовий контроль стосовно вищої освіти.

Конкуренція, що підтримує якість вищої освіти, не відкидає співробітництва і не може бути зведена до концепції комерції. Університети в деяких країнах Європи перебувають ще не в тому становищі, щоб конкурувати на рівних, перебуваючи, зокрема, віч-на-віч із небажаним відпливом інтелекту у межах Європи.

Освіта як відповідальність перед суспільством

Зона європейської вищої освіти повинна будуватися на європейських традиціях відповідальності освіти перед суспільством; на широкому й відкритому доступі як до доступеневого, так і післяступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості й навчанні протягом усього життя; на громадянстві як короткочасної, так і тривалої соціальної доцільності.

Вища освіта, грунтована на наукових дослідженнях

Оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти, то й створення Зони європейської вищої освіти має відбуватися одночасно й паралельно зі створенням Зони європейських наукових досліджень.

Організація диверсифікації

Європейська вища освіта завжди була різноманітною у частині мов, національних систем, типів інститутів, орієнтації профілів підготовки та навчальних планів. У той же час її майбутнє залежить від спроможності організувати те цінне розмаїття так ефективно, щоб мати позитивні результати, а не труднощі, гнучкість, а не непрозорість. Вищі навчальні заклади хочуть користуватися конвергенцією, — зокрема, у загальних поняттях, загальнодоступних у цій предметній галузі поза кордонами — і мати справу з розмаїтістю як з активом, а не як причиною для невизнання або винятку. Вони задіяні у створенні достатнього саморегулювання для гарантії мінімального рівня об’єднання так, щоб їхні зусилля до сумісності не були підірвані занадто великою дисперсією у визначенні й застосуванні кредитів, в основних категоріях ступенів і в критеріях якості.

2. Ключові питання: Якість як наріжний камінь формування; Формування довіри; Сумісність; Мобільність; Сумісні кваліфікації на доступеневому і післяступеневому рівнях; Привабливість.

Європейські вищі навчальні заклади визнають, що їхні студенти потребують і вимагають кваліфікацій, які вони можуть ефективно використовувати для свого навчання й кар’єри по всій Європі. Інститути, їхні мережі й організації підтверджують свою роль і відповідальність у цьому плані і свідчать про свою готовність належним чином організувати себе в рамках автономії.

Вищі навчальні заклади звертаються до урядів із проханням полегшувати і заохочувати зміни, забезпечувати рамки для координації і керівництва зближенням із врахуванням національних і європейських особливостей. Вони підтверджують свою здатність і готовність ініціювати і підтримувати прогрес спільними зусиллями:

· здійснити переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

· реорганізувати вищу освіту загалом і поновити програми зокрема;

· розвивати й базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

· виробити взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії і підтвердження якості;

· послуговуватися загальними термінами європейського виміру і забезпечувати сумісність різних інститутів, програм, ступенів;

· сприяти мобільності студентів, персоналу й можливості працевлаштування випускників у Європі;

· підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують значні проблеми щодо входження в Зону європейської вищої освіти;

· провадити зміни, будучи відкритими, привабливими, конкурентноспроможними вдома, в Європі й у світі;

· дотримуватись позиції, що вища освіта має бути відповідальною перед суспільством.

4. КОМЮНІКЕ
ЗУСТРІЧІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ МІНІСТРІВ,
ЯКІ ВІДПОВІДАЮТЬ ЗА ВИЩУ ОСВІТУ

18–19 травня 2001 року, м. Прага

ДО ЗОНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Через три роки після Сорбонської і два роки після підписання Болонської декларації європейські міністри, відповідальні за вишу освіту, і представники 32 країн, які підписали декларацію, зустрілися в Празі, щоб оцінити досягнуті успіхи і визначити напрямки і пріоритети дій на наступні роки.

Подальші дії після досягнення шести цілей Болонського процесу.

Міністри заявили, що, з огляду на прийняття Болонської декларації, формування Зони європейської вищої освіти є умовою для розширення привабливості й конкурентоспроможності вищих навчальних закладів Європи. Вони підтримали тезу про те, що вища освіта повинна розглядатися як суспільне благо, що вона була, є і залишиться уважною до суспільних зобов’язань (правил і т. ін.), і що студенти — повноправні члени співтовариства вищої освіти. З цього погляду міністри прокоментували подальший процес у такий спосіб:

Прийняття системи легко зрозумілих і адекватних ступенів.

Міністри рішуче закликали університети й інші вищі навчальні заклади використовувати всі переваги існуючого національного законодавства і європейських інструментів, націлених на полегшення академічного і фахового визнання поділів курсів, ступенів і інших досягнень так, щоб громадяни могли ефективно використовувати свої кваліфікації, уміння і навички у всій Зоні європейської вищої освіти. Міністри закликали існуючі організації і мережі типу NARIC і ЕNIC сприяти на інституційному, національному і європейському рівнях простому, ефективному і справедливому визнанню, що адекватним викладеній розмаїтості кваліфікацій.

Прийняття системи, заснованої, по суті, на двох основних циклах.

Міністри із задоволенням відзначили енергійне обговорення і розвиток структури ступенів, заснованої на двох основних циклах, що чітко формулюють вищу освіту для доступеневого і післяступеневого навчання. Деякі країни вже прийняли цю структуру, а декілька інших розглядають її з великим зацікавленням. Важливо відзначити, що в багатьох країнах ступені бакалавра і магістра або два інші сумірні ступені можуть бути отримані як в університетах, так і в інших вищих навчальних закладах. Програми, що ведуть до ступеня, можуть і дійсно мають різноманітну орієнтацію й різноманітні конфігурації для пристосування до розмаїтості індивідуумів, до потреб навчального процесу і ринку праці, як це було визнано на семінарі в Гельсінкі зі ступенів бакалаврського рівня (лютий 2001 року).

Запровадження системи кредитів.

Міністри підкреслили, що для більшої гнучкості в процесах навчання й одержання кваліфікацій необхідне встановлення загальних наріжних каменів кваліфікацій, підтриманих кредитною системою типу ECTS або інший ЕСTS — сумісною системою, що забезпечує як диференційно-розрізнювальну, так і накопичувальну функції. Разом із взаємно визнаними системами забезпечення якості такі домовленості полегшать доступ студентів до європейського ринку праці і розширять сумісність із світом праці, привабливість і конкурентоспроможність європейської вищої освіти. Повсюдне використання такої системи кредитів і Додатки до диплома будуть сприяти прогресу в цьому напрямку.

Сприяння мобільності.

Міністри знову погодилися, що поліпшення мобільності студентів, викладачів, дослідників і апарату управління, як це зазначено в Болонській декларації, має максимальну важливість. Тому вони підтвердили своє зобов’язання докласти зусиль для усунення перешкод вільному пересуванню студентів, викладачів, дослідників і апарату управління і підкреслили важливість соціальних питань мобільності. Вони взяли до уваги можливості для мобільності, що запропоновані відповідно до програм Європейського співтовариства, і прогрес, що досягнутий у цій галузі, наприклад, запуском Плану дій з мобільності, яка підтримана Радою Європи в Найсе 2000 року.

Сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості.

Міністри визнали життєво важливу роль, яку відіграють системи якості в забезпеченні стандартів високої якості й у полегшенні порівнюваності кваліфікацій по всій Європі. Вони також схвалили більш тісне співробітництво між мережами із забезпечення якості і з визнання. Було підкреслено потребу близького європейського співробітництва і взаємної довіри в прийнятті національних систем забезпечення якості. Відтак було закликано університети й інші вищі навчальні заклади поширювати приклади кращої практики і розробляти сценарії для взаємного прийняття механізмів акредитації/сертифікації та оцінки. Міністри спонукали університети й інші вищі навчальні заклади, національні агентства і Європейську мережу забезпечення якості у вищій освіті (ENQA) співпрацювати в кооперації з відповідними організаціями країн, що не є членами ENQA, у встановленні загальних норм прийняття рекомендацій і поширення кращої практики.

Сприяння європейському підходу до вищої освіти.

Щоб далі посилювати важливі європейські виміри вищої освіти і можливості і працевлаштування випускників, міністри закликали сектор вищої освіти збільшувати ; розвиток модулів, орієнтацією або організацією на всіх рівнях курсів і програм із «європейським» змістом. Особливо це стосується модулів, курсів і програм, запропонованих інститутами різних країн, що співпрацюють, і є провідними до спільного визнання ступенів.

Крім того, міністри акцентували увагу на таких позиціях:

Навчання протягом усього життя.

Навчання протягом усього життя є істотним елементом Зони європейської вищої освіти. У майбутній Європі, що будується, як суспільство та й економіка, засновані на знаннях, тому стратегія навчання протягом усього життя повинна стати віч-на-віч із проблемами конкурентоспроможності та використання нових технологій, поліпшення соціальної єдності, рівних можливостей і якості життя.

Вищі навчальні заклади і студенти.

Міністри привітали і підкреслили необхідність залучення університетів, інших вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Зони європейської вищої освіти. Інститути продемонстрували важливість, яку вони надають створенню спільної й ефективної, але усе ж різноманітної і такої, що пристосовується, Зони європейської вищої освіти. Відзначалось, що якість — основна умова для довіри, доречності, мобільності, сумісності та привабливості Зони європейської вищої освіти. Міністри оцінили внесок вищих навчальних закладів у розвиток програм навчання, що об’єднують академічну якість із сумісністю до довгострокової можливості працевлаштування, і закликали продовжити їхню активну діяльність у цьому напрямку.

Було наголошено і на тому, що студенти мають брати участь і впливати на організацію і зміст освіти в університетах та інших вищих навчальних закладах. Міністри також знову підтвердили, відзначену тими, хто навчається, необхідність брати до уваги в Болонському процесі також і соціальні питання.

Сприяння забезпеченню привабливості Зони європейської вищої освіти.

Міністри погодилися з важливістю розширення привабливості європейської вищої освіти для тих, хто навчається із Європи й інших частин світу. Розуміння і сумірність європейських ступенів вищої освіти в усьому світі повинні бути розширені розвитком загальних рамок кваліфікацій, а також узгодженим забезпеченням якості і механізмами акредитації/сертифікації і збільшенням інформаційних зусиль. Міністри акцентували увагу та тому, що якість вищої освіти і наукових досліджень є і повинна бути важливим визначальним чинником міжнародної привабливості і конкурентоспроможності Європи. Міністри погодилися, що має бути підвищена увага до переваг Зони європейської вищої освіти від аніж до інститутів і програм різноманітної конфігурації. Вони закликали до збільшення співробітництва між європейськими країнами в частині, що стосується можливого значення і перспектив транснаціональної освіти.

Енергійне продовження.

Міністри зобов’язалися продовжити співробітництво, що засноване на цілях, викладених у Болонській декларації, і побудоване на спільному та відмінному у культурах, мовах і національних системах, що залучає всі можливості міжурядового співробітництва і діалогу, котрий продовжується, із європейськими університетами, іншими вищими навчальними закладами, студентськими організаціями, а також програмами Співтовариства.

Після заяв міністрів, які презентують країни, для яких відкриті програми Європейського співтовариства Сократес, Леонардо да Вінчі або підпрограми Темпуса, міністри привітали нових членів, що приєдналися до Болонського процесу. Вони прийняли заяви від Кіпру, Туреччини і Хорватії.

5. КОМЮНІКЕ КОНФЕРЕНЦІЇ МІНІСТРІВ,
ВІДПОВІДАЛЬНИХ ЗА ВИЩУ ОСВІТУ

19–20 вересня 2003 року. м. Берлін

СТВОРЕННЯ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСТОРУ
ВИЩОЇ ОСВІТИ

Міністри дійшли згоди з приводу загальних завдань для створення узгодженого єдиного загальноєвропейського простору вищої освіти до 2010 року. Під час попередньої конференції, котра відбулась у Празі 19 травня 2001 р., кількість завдань було збільшено, і було підтверджене зобов’язання створити загальноєвропейський простір вищої освіти до 2010 р. Розглянуто досягнуті результати і визначено пріоритети і нові завдання на майбутнє з метою прискорення процесу встановлення загальноєвропейського простору вищої освіти. Були прийняті такі положення, принципи і пріоритети:

Міністри приймають до уваги звіт про стан робіт, доручений Комісії з розвитку Болонського процесу між Прагою і Берліном. Також приймається до уваги звіт Trends-III, підготовлений Європейською Асоціацією Університетів (EUA), а також результати семінарів, організованих як частина робочої програми між Прагою і Берліном декількома країнами-учасницями й установами вищої освіти, організаціями і студентами. Міністри стежать за подальшими національними звітами, що є свідченням значного прогресу в галузі застосування принципів Болонського процесу. Нарешті, міністри беруть до уваги зауваження Європейської Комісії і Ради Європи і визнають їхню підтримку в процесі реалізації Процесу.

Міністри поділяють думку про те, що зусилля будуть спрямовані на забезпечення більш тісних зв’язків між вищою освітою і дослідницькими системами в кожній із країн-учасниць. Загальноєвропейський простір вищої освіти на цьому початковому етапі матиме велику користь від спільної діяльності з європейським дослідницьким простором, зміцнюючи в такий спосіб фундамент для Європи Знань. Метою, безперечно, є збереження європейського культурного багатства і мовної різноманітності, що ґрунтуються на культурній спадщині різних традицій і стимулюванні інноваційного потенціалу та соціального й економічного розвитку за допомогою розширеного співробітництва між європейськими вузами.

Міністри визнають фундаментальну роль вузів і студентських організацій у розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. Також береться до уваги повідомлення від Європейської Асоціації Університетів (EUAІ), що є результатом Грацької Конвенції вищих навчальних закладів, виступи Європейської Асоціації вищих навчальних закладів (EURASHE) і повідомлення ESIB — Національних спілок студентів Європи.

Міністри вітають зацікавленість інших регіонів світу в розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти, а також вітають, зокрема, присутність представників європейських країн, які ще вступили в Болонський процес, а також представників робочої групи Загального простору вищої освіти Європейського Союзу, Латинської Америки і Карибського регіону (EULAC) як гостей конференції.

Прогрес

Міністри вітають різні ініціативи, що починаються після Празького Самміту з вищої освіти, спрямовані на збільшення сумісності і сумірності освіти, на створення більш прозорих структур вищої освіти і поліпшення якості вищої освіти в Європі на рівні вузів і на національному рівні. Міністри, з цією метою, цінують співробітництво і зобов’язання всіх партнерів — вищих навчальних закладів, студентів і інших зацікавлених осіб.

Міністри підкреслюють важливість усіх елементів Болонського процесу для створення загальноєвропейського простору вищої освіти і наголошують на необхідності активізувати зусилля на рівні вузів, національному і загальноєвропейському рівнях. Однак, щоб стимулювати подальший розвиток процесу, міністри зобов’язуються дотримуватися проміжних пріоритетів у плині наступних двох років, активізуючи зусилля для розвитку ефективних систем забезпечення якості, просування ефективного використання системи, заснованої на двох циклах, і удосконалення системи визнання ступенів і періодів навчання.

Забезпечення якості

Як показує практика, якість вищої освіти лежить в основі розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. Міністри зобов’язуються підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і загальноєвропейському рівнях. Вони також підкреслюють необхідність розвитку загальних критеріїв і методологій із забезпечення якості.

Міністри також підкреслюють, що, відповідно до принципу інституційної автономії, основна відповідальність за забезпечення якості лежить на кожному з вузів, що є основою для реальної підзвітності академічної системи в рамках національної системи якості.

Отже, міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:

Визначення обов’язків органів і установ, які беруть участь.
Оцінювання програм і вузів, яке охоплює внутрішню і зовнішню оцінку, з врахуванням участі студентів і публікації результатів.
Система акредитації, атестації і сумірних процедур.
Міжнародне партнерство, співробітництво і створення мережі.

На європейському рівні міністри закликають ENQA за допомогою впливу на членів цієї організації, у співробітництві з EUA, EURASHE і ESIB створити набір погоджених стандартів, процедур і керівних принципів забезпечення якості. Дослідити способи забезпечення адекватної погодженої системи перевірки якості і/або акредитації агентств і організацій, а також дати звіт із цих питань міністрам через комісії в 2005 р. Належним чином буде врахований і досвід інших асоціацій і організацій у забезпеченні якості.

Структура ступенів: прийняття системи, яка складається з двох основних ступенів.

Міністри із задоволенням відзначають, що після прийняття зобов’язання про двоступеневу систему в Болонській Декларації всебічна реструктуризація системи європейської вищої освіти активно просувається вперед. Усі міністри зобов’язуються почати реалізацію двоступеневої системи до 2005 р.

Міністри наголошують на важливості консолідації досягнутих результатів і поліпшення розуміння і прийняття нових кваліфікацій за допомогою поглиблення діалогу й у рамках вузів, і між вузами та працедавцями.

Міністри підтримують ініціативу країн-учасниць у розробці структури погоджених і адекватних/зіставних кваліфікацій для системи вищої освіти, яка б прагнула дати визначення кваліфікаціям, з огляду на показники об’єму роботи, рівня, результати навчального процесу, компетенції і профіль. Вони також беруть на себе відповідальність за розробку узагальненої структури кваліфікацій для загальноєвропейського простору вищої освіти.

У цих рамках ступені повинні мати різні чітко визначені результати. Ступені першого і другого рівнів повинні мати різні спрямованості і профілі, щоб забезпечувати різноманітні індивідуальні, академічні нестатки і потреби трудового ринку. Ступені першого рівня повинні давати доступ, відповідно до Лісабонської Конвенції про Визнання, щодо програм другого рівня. Ступені другого рівня повинні надавати можливість подальших досліджень для одержання докторського ступеня.

Міністри запрошують Комісію розглянути питання, яким чином і чи може більш коротка вища освіта бути зв’язана з першим ступенем структури кваліфікацій, створеної для загальноєвропейського простору вищої освіти.

Міністри наголошують на своєму зобов’язанні зробити вищу освіту доступною для всіх, використовуючи всі можливості і відповідні засоби:

Збільшення мобільності.
Запровадження системи кредитів.

· Визнання ступенів: прийняття системи чітких і сумірних ступенів.

· Вищі навчальні заклади й студенти.

· Підтримка європейської складової у сфері вищої освіти.

· Підтримка привабливості загальноєвропейського простору вищої освіти.

· Навчання протягом усього життя.

Додаткові дії.

Загальноєвропейський простір вищої освіти (EHEA) і загальноєвропейський простір дослідження (ERA) — два основних принципи суспільства, заснованого на знаннях*

Усвідомлюючи необхідність створення більш тісних зв’язків між ЕНЕА і ЕRА у Європі знань, а також важливість дослідження як складової частини вищої освіти на території Європи, міністри вважають за необхідне додати докторський рівень як третій щабель Болонського процесу, що доповнює два основних щаблі вищої освіти. Вони також підкреслюють важливість дослідження, дослідницького навчання і підтримки міждисциплінності в досягненні й поліпшенні потрібного рівня якості вищої освіти й у збільшенні конкурентноздатності вищої європейської освіти в загальному. Міністри закликають до збільшення мобільності на докторському і постдокторському рівнях, а також спонукають зацікавлені навчальні установи збільшувати їхнє співробітництво в рамках навчання на одержання докторського ступеня і підготовки молодих дослідників.

Міністри починають робити усі необхідні кроки для того, щоб зробити вищі навчальні заклади Європи стали більш привабливим і ефективним партнером. Тому міністри звернулися до вузів із проханням про збільшення ролі та вагомості досліджень задля технологічної, соціальної і культурної еволюції і потреб суспільства.

Міністри розуміють, що на шляху досягнення цих цілей є перешкоди, із якими вузи не в змозі подолати поодинці. Необхідна вагома підтримка, у тому числі фінансова, а також відповідні рішення від національних урядів і європейських організацій.

Відтак, міністри заявляють про необхідність підтримати мережі, утворені на докторському рівні, з їх подальшим удосконаленням задля становлення однієї із визначальних ознак загальноєвропейського простору вищої освіти.

Огляд результатів.

Заплановані до 2010 р. дії спонукають до вживання заходів для аналізу результатів, досягнутих у рамках Болонського процесу. Як наслідок попереднього розгляду буде подана інформація про реальні досягнення Процесу і можливість внесення деяких виправлень.

На період до 2005 р. — до майбутньої зустрічі міністрів — Комісії було доручено дослідити розвиток Болонського процесу і підготувати детальні звіти з його прогресу і досягнення проміжних пріоритетів, установлених на наступні два роки:

· забезпечення якості;

двоступшчата система;
визнання ступенів і періодів навчання.

Окрім того, країни-учасники будуть готові надати доступ до інформації, необхідної для дослідження в галузі вищої освіти щодо цілей Болонського процесу. Доступ до банків даних з дослідження, що провадиться, і його результатів повинен бути спрощеним.

Наступні доповнення.

Нові члени.

Міністри вважають за необхідне адаптувати пункт Празького комюніке щодо заяв про членство в такий спосіб:

Країни-учасники Європейської культурної конвенції будуть визнані членом загальноєвропейського простору вищої освіти в тому випадку, якщо вони водночас заявлять про свою готовність переслідувати і досягати мети, поставленої в рамках Болонського процесу, у своїх системах вищої освіти. Заява має містити інформацію про способи досягнення принципів і мети декларації.

Міністри погоджуються прийняти заяви про членство таких країн: Албанії, Андорри, Боснії і Ґерцоговини, Ватикана, Росії, Сербії, Чорногорії та Македонії — і привітали держави як нових членів, таким чином, розповсюджуючи дію процесу на 40 європейських країн.

Міністри визнають, що участь у Болонському процесі вимагає істотних змін і реформ у всіх країнах, що підписалися. Вони вирішують надати підтримку всім новим учасникам у здійсненні цих реформ за допомогою організації взаємних обговорень і допомоги, як передбачено Болонським процесом.

Робоча програма 2003–2005.

Міністри просять Комісію координувати дії для досягнення успіху Болонського процесу з питань, окреслених тематично та поетапно, позначених у цьому комюніке, і поінформувати про результати на наступній зустрічі міністрів у 2005 році.

Наступна конференція,

Міністри приймають рішення провести наступну конференцію в травні 2005 р. у м. Берген (Норвегія).

РОЗДІЛ II

ЄВРОПЕЙСЬКА СИСТЕМА ПЕРЕЗАРАХУВАННЯ КРЕДИТІВ — ЕСТS

ВСТУП

Європейське співтовариство сприяє міжуніверситетській кооперації як засобу покращання якості освіти на благо студентів і вищих навчальних закладів, а програма обміну студентами є переважаючим елементом такої міжуніверситетської співпраці. Програма «Іразмес» чітко демонструє, що навчання за кордоном може бути особливо цінним досвідом, оскільки це не лише найкращий спосіб дізнатися про інші країни, ідеї, мови і культури; все більше і більше це також стає важливим елементом збільшення можливостей для росту навчальної і професійної кар’єри.

Визнання освіти і дипломів є передумовою для створення відкритої європейської зони освіти і підготовки, де студенти і викладачі можуть переміщатися без перешкод. Тому Європейська система перезарахування кредитів (ЕСТS) була розроблена в експериментальному проекті, організованому в рамках програми «Іразмес» як засіб покращання визнання освіти для навчання за кордоном. Зовнішнє оцінювання ЕСТS продемонструвало потенціал системи, і Європейська комісія вирішила включити ЕСТS у свою програму «Сократес», зокрема у розділ 1 про вищу освіту («Іразмес»). ЕСТS зараз рухається від своєї обмеженої вузької експериментальної стадії до ширшого використання як елемента європейського масштабу у вищій освіті.

ЕСТS забезпечує інструментом, щоб гарантувати прозорість, збудувати мости між навчальними закладами і розширити можливості вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання — кредити і оцінки — а також забезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти. ЕСТS базується на трьох ключових елементах: інформація (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємна угода (між закладами-партнерами і студентом) і використання кредитів ЕСТS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів).

Цей довідник розроблений, щоб допомогти потенційним користувачам Європейської системи перезарахування кредитів (ЕСТS) впроваджувати цю систему у практику. Основні елементи ЕСТS представлені досить стисло, оскільки їх розробляли, старанно перевіряли і удосконалювали в експериментальному проекті 145 європейських університети з усіх держав-членів та країн Європейської економічної зони.

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕСТS

Як проголошено у вступі, система ЕСТS базується на трьох ключових елементах: інформації (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємної угоди (між закладами-партнерами і студентом) і використання кредитів ЕСТS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів). Ці три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних документів: інформаційного пакета, форми заяви/навчального контракту і переліку оцінок дисциплін. Більш за все ЕСТS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід’ємною частиною освітнього досвіду.

За своєю суттю ЕСТS жодним чином не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання угод про співпрацю, двосторонніх чи багатосторонніх. Кодекс хорошої практики, що називається ЕСТS, забезпечує тих дійових осіб інструментами, щоб створити прозорість і сприяти визнанню освіти.

Повне визнання навчання є необхідною умовою для втілення програми обміну студентами в рамках програм «Сократес» чи «Іразмес». Повне визнання навчання означає, що період навчання за кордоном (включаючи іспити чи інші форми оцінювання) заміняє порівнюваний період навчання у місцевому університеті (включаючи іспити чи інші форми оцінювання), хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися.

Використання ЕСТS є добровільним і базується на взаємній довірі і переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів-партнерів.

ЕСТS забезпечує прозорість через такі засоби:

1. Кредити ЕСТS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається розділам курсу, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів, необхідний для завершення курсу (див. частину «Кредити ЕСТS»);

2. Інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання і розділів курсу (див. частину «Інформаційний пакет»);

3. Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні у спосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим, і може легко передаватися від одного закладу до іншого (див. частину «Перелік оцінок дисциплін»);

4. Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ЕСТS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення, є обов’язковим як для місцевого і закордонного закладів (home and host institutions), так і для студентів (див. частину «Форми заяв для студентів /навчальний контракт»).

Хороше спілкування і гнучкість також необхідні, щоб сприяти визнанню навчання, завершеного чи пройденого за кордоном. У цьому координатори ЕСТS повинні відіграти важливу роль, оскільки їхніми основними завданнями є займатися навчальними і адміністративними аспектами ЕСТS (див. частину «Координатори ЕСТS»).

Повний діапазон розділів курсу факультету /закладу, який користується ЕСТS, повинен, у принципі, бути доступним для студентів, які навчаються за програмою обміну, включаючи розділи курсів, що читаються на рівні докторантури. Студентам варто давати можливість проходити звичайні розділи курсу — і ті, що спеціально для них розроблялися — а відтак не позбавляти можливості дотримуватися вимог для одержання ступеня чи диплому закордонного закладу.

ЕСТS також дає можливість для подальшого навчання за кордоном. З ЕСТS студент не обов’язково повернеться назад до місцевого закладу після періоду навчання за кордоном; він/ вона може віддати перевагу тому, щоб залишитися у закордонному закладі — можливо, щоб здобути ступінь — чи навіть перейти до третього закладу. До компетенції закладів належить вирішувати прийнятне це чи ні, і які умови студент повинен виконати, щоб одержати диплом чи реєстрацію перезарахування. Перелік оцінок дисциплін є особливо корисним за цих умов, оскільки він показує історію навчальних здобутків студентів, яка допоможе закладам приймати ці рішення.

ЗАГАЛЬНІ УМОВИ КОРИСТУВАННЯ ЕСТS.
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

ЕСТS може мати успіх лише за умов добровільної участі, прозорості, гнучкості і клімату взаємної довіри і впевненості. Штат працівників потрібно інформувати і готувати до застосування норм і механізмів ЕСТS.

Основними вимогами є:

· Призначення координатора ЕСТS від навчального закладу;

· Призначення координаторів ЕСТS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на усіх факультетах, що мають намір користуватися ЕСТS;

· Призначення кредитів ЕСТS для блоків курсу;

· Випуск інформаційного пакета щодо усіх навчальних предметів/дисциплін, у яких ЕСТS буде використовується/використовується, рідною мовою та однією з мов країн ЄС;

· Використання форм заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів.

КРЕДИТИ ЕСТS

Кредити ЕСТS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу, відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота — в бібліотеці чи вдома — і екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням. ЕСТS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.

Кредити ЕСТS — це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один блок курсу в закладі чи факультеті, який призначає кредити.

У ЕСТS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, З0 кредитів на семестр, і 20 кредитів на триместр.

Кредити ЕСТS забезпечують відповідність програми з точки зору навчального навантаження на період навчання за кордоном.

ПРИЗНАЧЕННЯ КРЕДИТІВ ЕСТS

Як призначаються кредити ЕСТS для розділів курсу?

Кредити ЕСТS потрібно розподіляти за принципом «від найбільшого до найменшого».

За відправну точку потрібно брати повну структуру програми і звичайну модель курсів, які студент повинен буде пройти у навчальному році, щоб завершити кваліфікацію в рамках офіційної тривалості навчання. Розподілення кредитів для індивідуальних блоків курсу на основі принципу «від найменшого до найбільшого» є дуже складним і може збільшити кількість кредитів до 60 на рік, роблячи, таким чином, перезарахування кредитів дуже важким.

Необхідно уникати використання дробових чисел у рейтингах кредитів (наприклад, 1,82 кредитів) або, принаймні, обмежувати до використання половинок кредитів. Хоча з математичної точки зору це, можливо, і правильно, така точність може створити проблеми, оскільки навряд чи більшість навчальних закладів вважатимуть за необхідне визначати кредити з такою точністю.

Процес призначення кредиту ЕСТS спонукає заклади широко охарактеризувати структури своїх навчальних програм, але не вимагає ніяких змін для тих структур. За певних обставин призначення кредиту ЕСТS може бути простою математичною чи механічною дією, за інших воно спочатку може викликати потребу у важливих переговорах на рівні факультету чи закладу.

У модульних програмах, де всі розділи курсу є рівноважливими, або де діє система кредитів, що базується на навчальному навантаженні студента, все, чого вимагається, — це застосувати коефіцієнт конверсії. Наприклад, норвезька ступенева система є модульною і кредитною, що базується на 20 кредитах на навчальний рік. Щоб конвертувати норвезькі кредити у кредити ЕСТS, треба просто помножити числову величину норвезького кредиту на коефіцієнт 3, щоб одержати еквівалент оцінки кредиту ЕСТS.

Для інших систем кредитів, що базуються виключно на годинах аудиторної роботи, застосування коефіцієнта конверсії може ще бути доречним, за умови врахування усіх інших вищеназваних елементів навчального навантаження.

Концепція ЕСТS повинна забезпечувати гнучкість, і це стосується розподілення кредитів. До компетенції закладів належить демонстрація цілісного підходу до розподілення кредитів між схожими програмами навчання.

Яким розділам курсу слід призначати кредити ЕСТS?

Кредити ЕСТS слід призначати всім наявним розділам курсу — обов’язковим або факультативним. Кредити слід також виділяти на дипломний проект, кваліфікаційну роботу і виробничу практику, де ці «розділи» є офіційною частиною програми з присвоєнням відповідного кваліфікаційного ступеня, включаючи вчені ступені, поки триває процес оцінювання успішності.

Чи існує зв’язок між кредитами ЕСТS і рівнем чи складністю розділу курсу?

Немає жодного зв’язку між цими двома поняттями. Рівень розділу курсу не може визначатися кредитами ЕСТS. У ЕСТS рівень розділу курсу описується в інформаційному пакеті закладом, що запрошує.

Чи існує зв’язок між кредитами ЕСТS й кількістю аудиторних годин?

У найпростішому випадку, — так, існує, але пам’ятайте, що кредити ЕСТS не базуються на самих аудиторних годинах, а на загальному навчальному навантаженні, яке генерує аудиторні години. Коли один рік курсу у закладі повністю складається з традиційних лекцій, консультацій та іспитів, цілком імовірно, що аудиторні години безпосередньо пов’язані із навчальним навантаженням студента і, отже, з кредитами

ЕСТS для кожного розділу курсу. Сама природа стосунків може змінюватися у ході курсу; це буде очевидним, якщо наступні роки курсу матимуть різну кількість аудитор них годин, хоча кожен рік має становити 60 кредитів ЕСТS. Сусідні навчальні заклади, які навчають студентів з різними здібностями, можуть вибирати різні методи навчання, наприклад, один заклад може викладати 5-кредитний блок курсу, а саме: 24 години на лекції, 6 годин на консультації і 60 годин на самостійну роботу перед перевіркою й екзаменами, тоді як інший заклад може викладати той самий 5-кредитний блок курсу за 24 лекційні години, 36 годин консультацій і ЗО годин самостійної роботи. Обидва заклади у цьому прикладі досягають порівнюваних результатів з таким самим навчальним навантаженням і призначають таку саму кількість кредитів ЕСТS, навіть незважаючи на те, що кількість аудиторних годин дуже відрізняється.

Складніше, коли курс включає в себе великі блоки аудиторного часу, присвяченого контрольованій лабораторній роботі чи заняттям з проектування. Зрозуміло, що обсяг роботи, виконаний за одну з цих аудиторних годин, не є таким самим, як протягом однієї традиційної лекційної години, і було б неправильно переводити це у кредити ЕСТS, так ніби робота є однаковою. Лабораторну годину слід оцінювати між чвертю та половиною лекційної години, залежно від прийнятої практики у закладі. Коли робота над дипломною роботою, значною мірою, не контролюється, найлегше розглянути питання про те, яку частину року потрібно використати, щоб завершити проект на базі денної форми навчання, тобто мислити «тижнями», а не «годинами».

Як щодо кредитів для розділів курсу, що пропонуються у рамках більш ніж однієї ступеневої програми?

Часом один і той самий розділ курсу є спільним для студентів, які проходять різні ступеневі програми, але загальний розрахунок навчального навантаження пропонує різні рейтинги кредиту, залежно від ступеневої програми. Факультети, що є новачками у розподіленні кредитів, могли б встановити різні рейтинги кредиту як тимчасове рішення, але стосовно більш тривалого терміну, навчальні заклади напевно віддадуть перевагу, чи справді наполягають на одному рейтингу кредиту для одного розділу курсу.

Як щодо факультативних розділів курсу?

Як заявлено раніше, факультативні розділи повинні розподіляти кредити за тими самими лініями, що й для основного чи обов’язкового розділу курсу, тобто на базі тієї частини навчального навантаження, яке він становить відносно загального навчального навантаження для одного року навчання. Той розділ курсу, що є факультативним в одному закладі, може цілком бути основним або обов’язковим в іншому. У деяких закладах факультативні розділи не включаються в офіційну програму навчання, але можуть вивчатися додатково. Кредити ЕСТS у цьому випадку слід призначати для факультативних розділів згідно з навчальним навантаженням, яке вони б становили, якби були включені у дану програму.

Що потрібно робити, коли офіційна тривалість навчання є меншою, ніж середній час використаний студентами для його завершення?

У деяких системах вищої освіти середня тривалість часу, використаного студентами для завершення їхнього навчання, є більшою, ніж офіційна тривалість періоду навчання. Кредити ЕСТS завжди варто розподіляти для офіційної тривалості навчання за програмою з отриманням кваліфікаційного ступеня (ступеневою програмою), а не для середнього терміну, за який місцеві студенти могли б завершити навчання за цією програмою.

Це може створити проблеми для приїжджих студентів, оскільки їхня 60-кредитна програма навчання може розумітися ними як така, що вимагає від них значно більшого обсягу роботи, ніж це вимагається від середнього місцевого (home) студента.

Також у деяких закладах студентам дозволяють розділити іспити між різними екзаменаційними періодами чи навіть відстрочити їх доти, поки вони відчуватимуть, що можуть здати їх з найбільшим успіхом. Приїжджі студенти, як правило, не володіють цією гнучкістю, оскільки вони повинні досягнути результатів для того, щоб розпочати заняття з початку навчального року у своєму рідному закладі. Там, де будь-яка з цих ситуацій могла б поставити приїжджих студентів у гірші умови в плані успішності порівняно з місцевими студентами і створити труднощі в одержанні 60 кредитів, точку зору з цього приводу слід чітко пояснити в інформаційному пакеті, щоб студент і координатори могли розробити програму, яка є реалістичною з перспективи навчального навантаження, але не ставитиме у невигідне становище на іспитах студента, який навчається за програмою обміну.

ПРИСВОЄННЯ СТУДЕНТАМ КРЕДИТІВ ЕСТS

У чому полягає відмінність між призначенням кредитів для розділів курсу і присвоєнням кредитів студентам?

Кредити ЕСТS призначаються для розділів курсу, але присвоюються лише студентам, які успішно завершили курс, задовольняючи всі необхідні вимоги стосовно оцінювання. Іншими словами, студенти не одержують кредитів ЕСТS просто за відвідування занять чи проведення часу за кордоном — вони повинні задовольнити всі вимоги щодо оцінювання, визначені у закордонному закладі, щоб продемонструвати, що вони виконали заявлені навчальні завдання для даного розділу курсу. Процедура оцінювання може проводитися у різноманітних формах: письмові чи усні екзамени, курсова робота, поєднання цих двох чи інших засобів таких, як презентації на семінарах, інформацію про які слід включити в інформаційний пакет.

Що потрібно робити, якщо приїжджий студент не може здати офіційного екзамену?

Деякі програми з одержанням кваліфікаційного ступеня складаються з інтегрованих навчальних моделей, розтягнених на більше ніж один навчальний рік, впродовж якого студенти повинні завершити всі елементи, перш ніж їм дозволять складати екзамени в кінці курсу. Така система може створити проблеми для приїжджих студентів, які проводять або один семестр, або рік у закордонному закладі. Вони зможуть пройти лише частину розділу курсу, і не зможуть бути ані оціненими з нього, ані отримати кредити ЕСТS від закордонного закладу, оскільки вони не завершили курсу.

Практичне рішення:

У такому випадку заклади, якщо вони бажають користуватися ЕСТS, можуть вирішити переробити свої ступеневі програми так, щоб вони стали більш доступними для приїжджого студента. Якщо вони зберігатимуть статус кво, рекомендується деяка гнучкість з їхнього боку у розподілі кредитів ЕСТS для різних розділів курсу і організації проміжного оцінювання для приїжджих студентів.

Що потрібно робити, якщо екзамен, передбачений місцевим закладом, не можна замінити?

Як заявлено раніше, повне визнання освіти передбачає не лише той факт, що період навчання за кордоном заміняє порівняльний період навчання вдома, але також, що закордонні екзамени (чи інша форма оцінювання) заміняє екзамен у місцевому закладі. Досвід програми «Іразмус» і ЕСТS показує, що більшість навчальних закладів має можливість гарантувати своїм студентам повне визнання навчання. Часом екзамени, що проводяться у місцевому закладі, охоплюють ширший діапазон предметів і не можуть бути замінені офіційно. У таких випадках місцевий заклад повинен дати гарантію студенту, що екзамени у закордонному закладі будуть якнайповніше взяті до уваги, наприклад, через надання часткових пільг на складання екзаменів у місцевому закладі.

Як щодо оцінювання дипломних проектів, кваліфікаційних робіт і виробничої практики?

Як для всіх розділів курсу, результати навчання і методи оцінювання повинні бути описані в інформаційному пакеті. Або правила закордонного закладу переважатимуть, або у цих випадках може розглядатися питання про спільне оцінювання місцевим і закордонним закладами (і промисловістю).

Кредити надаються не лише за хороші оцінки — загальна кількість кредитів на один курс є фіксованою і однаковою для всіх студентів, які досягають успіху в цьому оцінюванні. Якість роботи студентів над програмою навчання визначається через виставлення оцінок (див. частину «Шкала оцінювання за ЕСТS»).

КООРДИНАТОРИ ЕСТS

Навчальні заклади, які користуватимуться ЕСТS, повинні призначити координатора ЕСТS від закладу і від кожного задіяного факультету, їхня роль полягатиме у тому, щоб займатися адміністративними й академічними аспектами ЕСТS і надавати консультації студентам.

Координатор ЕСТS від закладу

Важливість ролі координатора від закладу полягає в тому, щоб гарантувати виконання зобов’язань закладу перед нормами ЕСТS і механізмами реалізації.

До загальних обов’язків координатора належатиме сприяння поширенню ЕСТS як на рівні закладу, так і за його межами, наприклад, в рамках міжнародних програм про співпрацю, сприяння практичному втіленню ЕСТS і надання підтримки координаторам від факультетів.

Більш конкретними завданнями буде інформувати студентів про ЕСТS і узгоджувати підготовку, виробництво і доставку партнерам пакетів інформації з координаторами від факультетів. Координатор від закладу також буде відповідальним за договірні заходи з Європейською комісією і з Державним органом присвоєння грантів.

Координатор ЕСТS від факультету

Координатор від факультету, звичайно, буде тією особою, яка підтримуватиме ділові зв’язки із студентами та викладацьким складом кафедри чи факультету і займатиметься, більшою мірою, практичними й навчальними аспектами реалізації ЕСТS.

Він більш детально інформуватиме студентів про ЕСТS, наприклад, забезпечуватиме студентів інформаційними пакетами, що надійшли від закладів-партнерів, допомагатиме студентам заповнити форму заяви, пояснюватиме процедуру визнання освіти і оформлення документів (навчальний контракт, перелік оцінок дисциплін) і т. ін. Координатор від факультету спрямовуватиме студента на розробку програми навчання, поєднуючи навчальні вимоги з індивідуальними інтересами.

Зв’язок між місцевими і закордонними закладами офіційно здійснюється координаторами від факультетів, які обмінюються формами заяв і підписаними копіями, обговорюють програми навчання, готують перелік оцінок дисциплін для студентів, що від’їжджають на навчання, а також для тих, хто повертається після завершення навчання у їхньому закладі.

Координатори від факультетів інформуватимуть своїх колег про ЕСТS і її втілення з точки зору розподілення кредитів для всіх курсів кафедри/факультету. Вони готуватимуть ту частину інформаційного пакета, яка стосуватиметься їхньої кафедри/факультету.

Вони також забезпечуватимуть, щоб студенти, які від’їжджають, досягли успіхів у закордонних закладах шляхом підтримання з ними постійного контакту.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПАКЕТ

Кожен заклад, що використовує ЕСТS, випускає інформаційні пакети як довідники для потенційних партнерів, студентів і викладацького складу закладів-партнерів, до своїх курсів, навчальних програм, навчального й адміністративного устрою. Призначення інформаційних пакетів у тому, щоб сприяти прозорості навчальної програми, допомагати викладачам орієнтувати студентів на вибір відповідних програм і планувати їхнє навчання за кордоном, і забезпечувати практичною інформацією.

Інформаційні пакети повинні систематично — кожного року — оновлюватися і бути легко доступними для користувачів, студентів і викладацького складу або у роздруку, або на дискеті. Із зростанням рівня участі в ЕСТS існує пропозиція про представлення інформаційних пакетів про ЕСТS в Інтернеті.

ПЕРЕЛІК ЕЛЕМЕНТІВ, ЯКІ НЕОБХІДНО ВКЛЮЧИТИ
В ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПАКЕТ

ЗМІСТ

I. НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
А. Назва й адреса

Б. Академічний календар

В. Координатор від закладу

Г. Загальний опис закладу

Д. Процедура реєстрації

II. ЗАГАЛЬНА ПРАКТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ

А. Формальності, прийняті у країні, що приймає студентів

Б. Як туди потрапити

В. Вартість проживання

Г. Забезпечення житлом

Д.Здоров’я і страхування

1. Медичне обслуговування

2. Студенти з особливими потребами

3. Страхування

Е. Умови для навчання у закордонному закладі

1. Бібліотеки

2. Умови для навчання

Є. Інша практична інформація

Ж. Позапрограмна діяльність і дозвілля

III. ФАКУЛЬТЕТ

А — Загальний опис

Інформація про факультет і характерні особливості, що є загальними для всіх курсів.

Б — Ступенева структура

1. Кваліфікація

2. Діаграма структури курсу

В — Індивідуальні розділи курсу

1. Ідентифікація

2. Опис

3. Рівень

4. Обов’язкові чи факультативні розділи курсу

5. Викладацький склад

6. Тривалість періоду (1-й семестр, 2-й семестр і т.ін.)

7. Методика викладання та методи навчання 8. Оцінювання

9. Мова

10. Розподіл кредитів ЕСТS

IV — СЛОВНИК

V — ПРИКЛАДИ ЯКІСНОЇ ПРАКТИКИ ПОКАЖЧИК ЗМІСТУ

ВСТУП — ЩО ТАКЕ ЕСТS?

Вступ дає стислий опис ЕСТS значною мірою, задля корисного інфорування студентів, які читають інформаційний пакет. Зразок вступного розділу (розміщений на перших сторінках і цього довідника для користувачів) подається у додатку.

І — НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

А — Назва й адреса

Повна назва й адреса, включаючи номери телефону і телефаксу (з кодом країни і області чи міста) і електронну скриньку. Карта міста чи центру міста, або університетського містечка може дати хороше загальне уявлення про місце розташування навчального закладу та інших приміщень, що входять до його складу.

Б — Академічний календар

Часові межі навчального року, програми курсу (рік, семестри, триместри), основних періодів екзаменаційних сесій і канікул.

В — Координатор ЕСТS від навчального закладу

Вичерпна інформація для встановлення ділових зв’язків, включаючи повне ім’я, адресу, номери телефону і телефаксу, скриньку електронної пошти як координатора, так і тих, хто його заміняє у випадку його відсутності. Слід вказати години, коли можна зв’язатися з координатором особисто.

Г — Загальний опис навчального закладу

Стисла історія закладу доповнюється описом його величини (зарахування, кількісний склад викладацького штату), статусу (державний чи приватний, у складі університету чи не у складі), організації і структури.

Д — Процедура реєстрації

Інформація під цим заголовком є важливою для визначення можливостей програми навчання за кордоном-. Вона повинна включати (де підходить):

1) Останній термін подачі заяв;

2) Строки і останній терміни для реєстрації і подачі заповнених документів;

3) Подробиці, що стосуються будь-якої підготовчої програми чи вступного курсу, де підходить;

4) Лінгвістичні вимоги, включаючи рівень майстерності, який рекомендується чи вимагається, будь-які завірені посвідчення про набуті навички і проходження курсів мовної підготовки чи здачу тестів на перевірку майстерності і т.ін.;

5) Інформація стосовно фінансових витрат, що будуть вимагатися від студентів.

II — ЗАГАЛЬНА ПРАКТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ

А — Формальності, прийняті у країні, що приймає

Детальна інформація стосовно того, чого слід очікувати будь-якому приїжджому дорослому до країни закордонного закладу. Студентам слід мати точну інформацію, що стосується формальностей, яких необхідно дотримуватися, щоб одержати дозвіл на поселення чи працю (де необхідно), і зареєструватися у відповідних державних, регіональних чи місцевих органах.

Інформаційний пакет міг би також надати перелік основних практичних питань, над якими студенту слід подумати перед від’їздом за кордон.

Б — Як туди дістатися

Крім надання офіційної поштової адреси, номерів телефону і телефаксу, скриньки електронної пошти закладу, студентам слід точно знати, куди, коли і кому вони повинні повідомити про приїзд.

В — Вартість проживання

Слід надати інформацію про показник середньої вартості проживання у місці навчання за кордоном. Де можливо, слід включати приклади можливих рівнів видатків за основними статтями, які слід передбачити у бюджеті студентів, які перебувають за кордоном, на кілька місяців, а також інформацію про будь-які інші особливі зручності, доступні для студентів (ресторани, кафе і т.ін.).

Г — Забезпечення житлом

Ця частина повинна надати детальну інформацію про осіб, з якими можна встановити контакт, місце і час, в межах закордонного вищого навчального закладу чи іншого місця, де іноземні студенти можуть одержати пораду і допомогу у пошуках житла.

Формальності, яких студентам, можливо, доведеться дотримуватися, повинні бути чітко перераховані за пунктами. Слід чітко встановити кінцеві терміни і правила реєстрації. Де треба, слід вказати про наявність житла для студентів з особливими потребами, включаючи фізично неповно справних чи тих, яких супроводжують партнери чи діти. Студентів слід інформувати про порівняльні ціни на різні типи житла і пов’язані з ними витрати і формальності.

Д — Здоров’я і страхування

1. Медичне обслуговування

Майбутнім студентам слід одержати інформацію про умови, за яких вони можуть користуватися медичним обслуговуванням і послугами лікарні.

2. Студенти із особливими потребами

Повна назва і адреса, номери телефону і телефаксу, скринька електронної пошти служби, куди можуть звернутися студенти з особливими потребами.

3. Страхування

Студентам слід надати інформацію про те, як одержати страховку за підтримки системи соціального страхового забезпечення зарубіжної країни, і про альтернативи, які можуть бути доступними, для страхування здоров’я та життя від інших факторів ризику там, де державне забезпечення виявляється неадекватним.

Е — Умови для навчання у закордонному закладі

1. Бібліотеки

Інформацію стосовно величини, можливостей і місця знаходження бібліотеки і пов’язаних служб у закладі слід розмістити у цій частині, так само, як про всі виплати, пов’язані з їхнім користуванням. Години роботи і періоди, умови тимчасового користування книгами і т.ін., повинні встановлюватися особливо чітко.

2. Умови для навчання

Наприклад, лабораторії, комп’ютери, приміщення лікарні для студентів-медиків і т.ін., будуть описані у частині, присвяченій факультету.

Є — Інша практична інформація

Практична інформація про банки, громадський транспорт і т.ін.

Ж — Позапрограмна діяльність і дозвілля

Коротке посилання на студентський союз чи інші студентські асоціації (пункти для контактів, формальності і умови членства) і спортивної, і культурної діяльності, доступної для студентів, може бути включена під цим заголовком. Додаткова інформація про види дозвілля може надаватися окремо.

ІІІ — ФАКУЛЬТЕТ

А — Загальний опис факультету

1. Координатор ЕСТS від факультету: вичерпна контактна інформація, що включає повне ім’я, адресу (номер поштової скриньки, де необхідно), номери телефону і телефаксу, а також електронну адресу як координатора, так і тих, хто його заміняє у разі його відсутності. Слід вказати години, коли координатор буде на місці і з ним можна буде зв’язатися.

2. Стислий опис структури й організації факультету, включаючи кількість штатних працівників і студентів, а також основні напрямки науково-дослідної роботи.

3. Стислий опис умов для навчання (бібліотека, лабораторія, майстерня чи інші приміщення, їх обладнання і т.ін.).

4. Перелік запропонованих програм з присвоєнням ступенів і тривалості навчання за кожною з них.

5. Опис основних методів викладання і навчання, що використовуються, і способів оцінювання студентів, включаючи, наприклад, письмові й усні екзамени, результати виконання практичних, лабораторних завдань чи галузевої практики, успішне завершення виробничої практики чи написання кваліфікаційної роботи на задовільному рівні. Якщо кожен розділ курсу оцінюватиметься по-різному, з подробицями можна буде познайомитися у розділі «Індивідуальні розділи курсу», що подається нижче (під п.В).

6. Місцева шкала виставлення оцінок: кожен вищий навчальний заклад користується певною системою виставлення оцінок. У Європі існує багато різних систем. Інформація повинна стосуватися системи, яку використовує заклад, якщо необхідно для одного розділу курсу, для того, щоб сприяти перетворенню оцінок на рейтинг за шкалою оцінок ЕСТS ( для одержання детальнішої інформації, див. частину «Шкала оцінок за ЕСТS»).

Б — Структура ступеня — це доповнення до інформації, що подається вище, і вона повинна містити таке:

1. Кваліфікація

Опис і структура офіційних ступеневих програм, запропонованих факультетом (не потрібно розробляти ніякого спеціального розділу курсу лише для того, щоб досягнути цілей ЕСТS). Інформація про те, як студенти могли б виконати вимоги, необхідні для одержання ступеня/ кваліфікації.

2. Діаграма структури курсу

Корисною практикою є складання діаграм чи таблиць, що показують структуру ступеневих програм, із зазначенням числа кредитів ЕСТS, призначених для кожного розділу курсу. Розгляньте приклади в кінці цієї частини (див. також частину «Кредити ЕСТS»).

В — Індивідуальні розділи курсу

У принципі всі розділи курсу повинні бути включені в інформаційний пакет.

Розділи курсу визначаються факультетом, і їх можна групувати у великі модулі чи навчальні блоки у рамках глобальної структури курсу.

У випадках, де наявність розділів курсу може залежати він мінімальної кількості студентів, яких приймають, цей мінімум повинен бути чітко визначеним.

Хоча самі наукові дослідження вилучені з ЕСТS, студенти можуть братися за роботу над науково-дослідними проектами, що є необхідними для одержання ступеня (наприклад, ступеня магістра у Сполученому Королівстві). Відповідно до цього проекти такого роду слід добре визначити в інформаційному пакеті, разом із виділеними кредитами, процедурою оцінювання і описаними методами (див. вище).

Опис індивідуальних розділів курсу є найважливішою частиною інформаційного пакета. Його підготовка вимагає особливої уваги, і він повинен містити таку інформацію:

1. Ідентифікація

Назва розділу курсу і його код (якщо є ).

2. Опис

Чіткий опис змісту кожного розділу. Незважаючи на стислість, інформація повинна бути достатньо детальною, щоб потенційні партнери могли зрозуміти теми, що пропонуються.

3. Рівень

Рівень розділу курсу може визначатися через посилання на:

А) Попередні умови: показник попередніх знань, якими, як передбачається, має володіти студент на початку вивчення розділу курсу, включаючи довідник про книги та інші навчальні матеріали з курсу, з яким студенти могли б заздалегідь консультуватися з користю для себе, попередні курси.

Б) Цілі та завдання: опис результатів навчання, що передбачаються з кожного розділу курсу з точки зору досягнення його цілей і виконання завдань.

В) Бібліографію: будь-які книги чи інші навчальні матеріали, що будуть необхідними в ході вивчення певного розділу курсу.

4. Обов’язкові чи факультативні розділи курсу

Інформаційний пакет має задекларувати обов’язкове вивчення певною розділу курсу. Оскільки всі студенти повинні успішно пройти цей розділ, якщо вони прагнуть отримати дану кваліфікацію/ступінь у цьому закладі, або що цей розділ належить до розряду факультативних; вимагається пройти лише обмежену кількість таких курсів.

5. Викладацький склад

Варто подавати повні імена викладачів, які залучені до викладання кожного розділу курсу.

6. Тривалість

У загальну кількість часу, що офіційно вимагається для завершення вивчення певного розділу курсу, слід включити кількість годин, відведених на нього кожного тижня і триместру, кожного семестру і року повного курсу, за які він офіційно вивчається, з можливим посиланням на будь-яку діаграму у п.Б-2 вище. Там, де теми з різних розділів вивчаються паралельно, якщо можливо, слід визначити відсоток часу, який витрачається за один день для вивчення однієї теми.

7. Методика викладання та методи навчання

Надаватиметься детальна інформація стосовно методик викладання та методів навчання, годин, виділених на один тиждень, і кількості тижнів, відведених на:

А) лекції;

Б) консультації (слід визначити час для консультацій чи створити особливі умови для індивідуального консультування);

В) групові семінари чи практичні семінари;

Г) лабораторна робота;

Д) дипломний проект чи галузева практика;

Е) інші види практичної діяльності;

Є) методики дистанційного викладання (де підходить);

Ж) інші методи.

8. Оцінювання

Характер, тривалість, вибір часу і повторюваності форм оцінювання, що є характерними для цього розділу курсу, слід уважно перелічити і описати. Необхідно встановити періоди для екзаменаційних сесій, якщо вони не збігаються із стандартними періодами екзаменаційних сесій цього закладу або відрізняються від них.

Процедури і формальності, пов’язані з екзаменаційними сесіями, слід конкретизувати, наприклад, вказати крайній термін для реєстрації.

У деяких закладах для студентів, що приїхали вчитися за програмою обміну студентами, передбачаються особливі пільги, наприклад, їм дозволяють здавати екзамени мовами, що не є офіційними у закордонних закладах, користуватися словниками на екзаменах чи збільшують ліміт часу для завершення написання екзаменаційних робіт і т. ін. Потрібно надати перелік відповідних пільг.

Необхідно надати схожу інформацію щодо процедур і пільг для студентів, які бажають перездати екзамени, включаючи також дату (часто поза рамками семестру /триместру), коли вони зможуть це зробити.

Звичні шляхи оцінювання роботи студентів:

А) письмовий чи усний екзамен;

Б) есе;

В) дисертації — мова, якою мають подаватися дисертації, повинна узгоджуватися між місцевим і закордонним закладами перед відправкою студентів. Кількість кредитів повинна чітко встановлюватися;

Г) кваліфікаційні роботи — мова, якою мають готуватися кваліфікаційні роботи і спосіб, у який вони будуть оцінюватися, має узгоджуватися між місцевим і закордонним закладами, перш ніж студенти будуть відправлені. Кваліфікаційні роботи мають бути написані згідно з навчальною практикою закордонного закладу, і будь-які курси, що можуть бути пов’язані з їхньою підготовкою, слід ідентифікувати і пояснити, дотримуючись рекомендацій цього довідника. Необхідно конкретизувати цілі навчання й те, яких результатів очікують, а також чітко встановити кількість кредитів. Студентам слід надати повну інформацію про крайній термін завершення написання кваліфікаційних робіт;

Д) дипломні проекти і практична робота;

Е) виробнича практика повинна бути відкритою для студентів, якщо її проходження є невід’ємною частиною одержання кваліфікації в закордонному закладі.

Кредити, виділені на виробничу практику, мають бути чітко визначеними, і студенти повинні володіти інформацією про те, як будуть оцінюватися результати проходження практики;

Є) атестат (посвідчення);

Ж) постійне оцінювання.

Спосіб оцінювання навчання і відносна важливість, що приписується різним стадіям чи видам оцінювання, повинні визначатися з великою точністю. Наприклад, студентам слід знати, чи їх чекатиме менше покарання за погані кінцеві семестрові результати, якщо вони добре справлялися із практичною роботою чи написанням есе протягом семестру.

9. Мова

Необхідно вказати будь-який розділ курсу, що пропонується іншою, ніж рідна мова.

10. Розподілення кредитів ЕСТS

Рейтинг кредиту повинен призначатися для всіх розділів курсу на базі 60-ти кредитів на один навчальний рік, навіть тоді, коли останні згруповані у модулі чи більші «блоки» курсу. Рейтинг також повинен даватися солідним проектам (кваліфікаційним роботам, дисертаціям, лабораторним роботам, виробничій практиці і т. ін.) у межах розділів. (Для подальшої інформації, див. частину — «Кредити ЕСТS»).

ІV — СЛОВНИК

Словник термінології, що використовується в інформаційному пакеті, міг би бути корисним для того, щоб уникати непорозумінь. Наприклад, «семінар» у різних країнах може мати різне значення.

ОПИС СТРУКТУРИ КУРСУ З ПРИСВОЄННЯМ СТУПЕНІВ

(DEGREE COURSE)

Приклад

Управління міжнародним бізнесом.

Метою програми «Управління міжнародним бізнесом» є підготувати студента для виконання професійних завдань, що мають міжнародне спрямування у бізнесі, в державній адміністрації чи міжнародних організаціях.

Програма створена, щоб передбачити інтеграцію мовних курсів з курсами з адміністрування бізнесу/економіки/економічної географії. Студенти спеціалізуються з однієї із таких мов: французької, німецької, японської чи іспанської.

Програма включає в себе 6,5 семестрів вивчення обов’язкових курсів, що відповідає 195 кредитам, в той час як півтора семестри або 45 кредитів відведено одному із таких спеціальних напрямів:

· Mіжнародний маркетинг (Кафедра маркетингу)

· Міжнародний контроль (Кафедра адміністративної економіки)за управлінням виробництвом

· Економіка (Кафедра економіки)

· Міжнародна економіка (Кафедра економічної географії)

Рік I, Семестр 1 (Осінь)
Основи економіки підприємства 7,5 кредита
Англійська мова 15 кредитів
Рік I, Семестр 2 (Весна)
Бухгалтерський облік 7,5 кредита	Статистика 10,5 кредита
Економічна історія 4,5 кредита
Мовна спеціалізація 7,5 кредита
Всього за перший рік: 60 кредитів
Рік II, Семестр 3 (Осінь)
Основи мікроекономіки 7,5 кредита	Основи макроекономіки 7–5 кредита
Мовна спеціалізація 7,5 кредита	Основи економіки підприємства 7,5 кредита
Рік II, Семестр 4 (Весна)
Комерційне право 7,5 кредита	Економічна політика 7,5 кредита
Мовна спеціалізація 5 кредитів
Всього за другий рік: 60 кредитів
Рік III, Семестр 5 (Осінь)
Вступ до маркетингу 7,5 кредита	Системи бухгалтерського обліку 7,5 кредита

3. КОНФЕРЕНЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ І ОСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ

СТВОРЕННЯ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСТОРУ ВИЩОЇ ОСВІТИ